До уваги суб’єктів декларування

опубліковано 10 квітня 2023 о 13:52 Розділ: Місцеві новини

Фахівці Городоцької ДПІ провели «круглий» стіл з громадянами – фізичними особами, де надали роз’яснення щодо особливостей декларування відомостей про земельні ділянки.

У декларації зазначаються відомості про об’єкти нерухомості, що належать суб’єкту декларування та членам його сім’ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або перебувають у них в оренді чи іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право, у тому числі про земельні ділянки (п. 2 ч. 1 ст. 46 Закону).

Законодавство у різний час передбачало різні підстави виникнення права власності на земельні ділянки. 

Так, право на земельні ділянки могло набуватися на підставі норм Цивільного кодексу Української РСР. У такому разі документами, що посвідчують право власності на земельну ділянку, є відповідні договори, свідоцтва про право на спадщину тощо.

Також згідно з положеннями ЗК України від 18.12.1990, Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» особи могли набувати у приватну власність земельні ділянки шляхом їх приватизації. У такому разі документом, що посвідчує право власності, є відповідне рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого, як правило, також оформлювався Акт про право власності.

Слід зазначити, що окремі правовстановлюючі документи не мали такого реквізиту земельної ділянки, як кадастровий номер, який було запроваджено 20.03.2002 вказівкою Державного комітету України із земельних ресурсів № 12.

При цьому декларуванню підлягають відомості про земельні ділянки незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. Тому за відсутності кадастрового номера земельної ділянки у полі «Реєстраційний номер (кадастровий номер для земельної ділянки)» слід обрати позначку «Не застосовується».

Вищевказані нормативні акти також не вимагали проводити державну реєстрацію прав власності.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України, який набрав чинності 01.01.2004). Такий обов’язок виник лише 03.08.2004 з набранням чинності Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Речові права на нерухоме майно та їх обтяжень, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов (ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»):

- реєстрація таких прав була проведено відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

- на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов’язкової реєстрації.

Отже, земельні ділянки, право власності на які набуто до 03.08.2004, підлягають декларуванню, незважаючи на відсутність державної реєстрації прав.

Водночас земельні ділянки, права на які отримані після 03.08.2004, підлягають декларуванню як об’єкти, які перебувають на праві власності лише у разі, якщо здійснено державну реєстрацію прав на них. Якщо така реєстрація не здійснювалася, вони підлягають декларуванню як об’єкти, які перебувають у суб’єкта декларування та/або члена його сім’ї на праві користування.

У разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. До особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (ч. 1 т. 120 ЗК України).

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об’єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому є обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч. 2 ст. 120 ЗК України). 

Так, у разі переходу права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, набувач отримує право користування земельною ділянкою, на якій розташовано об’єкт. Відомості на таку земельну ділянку підлягають відображенню у розділі 3 «Об’єкти нерухомості» декларації.

Аналогічний підхід застосовується щодо декларування відомостей про земельну ділянку, на якій розташовані жилий будинок, будівля або споруда, на які суб’єкт декларування або членом його сім’ї набув право користування.