Оподаткування суми допомоги по тимчасовій непрацездатності (лікарняні), нарахована роботодавцем та виплачена працівнику після його звільнення, у зв’язку із закінченням строку дії трудового договору, якщо страховий випадок розпочався в день звільнення

опубліковано 02 квітня 2025 о 10:59 Розділ: Новини

Відповідно до ст. 40 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VІІІ із змінами та доповненнями (далі – КЗпП) не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пп. 5 і 13 частини першої ст. 40 КЗпП), а також у період перебування працівника у відпустці (крім звільнення за п. 13 частини першої ст. 40 КЗпП).

Згідно з ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Пунктом першим ст. 12 розд. ІV Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (у редакції Закону України від 21 вересня 2022 року № 2620-IX) (далі – Закон № 1105) встановлено, що право на страхові виплати за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи – громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з абзацом другим п. 2.27 розд. ІІ Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 із змінами і доповненнями, днем звільнення вважається останній день роботи.

Підставою для призначення, зокрема, допомоги по тимчасовій непрацездатності є сформований на основі медичного висновку про тимчасову непрацездатність листок непрацездатності.

Оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності у випадках, зазначених у п. 1 (тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, а також тимчасова непрацездатність на період реабілітації внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві) і п. 7 (перебування в самоізоляції, обсервації, тимчасових закладах охорони здоров’я (спеціалізованих шпиталях), закладах охорони здоров’я у зв’язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб, а також на локалізацію та ліквідацію їх епідемій та спалахів на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України) частини першої ст. 15 Закону № 1105, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга ст. 15 Закону № 1105).

Порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) регулюється виключно Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 2464).

Платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю та органи, які виплачують допомогу по тимчасовій непрацездатності відповідно до законодавства для осіб, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності.

Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених в абзаці сьомому частини першої ст. 4 Закону № 2464, є, зокрема, суми оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця (абзац другий п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464).

Страхувальники – роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону № 2464 зобов’язані сплачувати єдиний внесок.

Застрахована особа – це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому Законом № 2464 порядку єдиний внесок (п. 3 частини першої ст. 1 Закону № 2464).

Після звільнення працівника підприємство не несе обов’язку страхувальника, а відповідно, і платника страхових внесків.

Отже, суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, нараховані та виплачені особам після їх звільнення, не є базою нарахування єдиного внеску.

Детальніше в роз’ясненні опублікованому в ЗІР категорія 201. Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування