Інтерв’ю із заступником начальника Головного управління ДПС у Львівській області Тарасом Завадою з питань оподаткування фізичних осіб

Добрий день, Тарасе Йосиповичу! Роз’ясніть  питання, актуальне для громадян України, які у 2019 році працювали за кордоном. Чи потрібно їм сплачувати на території України податки та збори, та як уникнути подвійного оподаткування?

Так, якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, то сума такого доходу включається до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку.

Фізичні особи - резиденти у випадку одержання іноземних доходів, зобов’язані подати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи, та сплатити з суми вказаного доходу податок на доходи фізичних осіб за ставкою 18% та військовий збір – 1,5%.

В той же час, для отримання права на зарахування податків та зборів, сплачених за межами України, платник зобов'язаний, разом з декларацією, надати підтверджуючі документи щодо суми отриманого ним іноземного доходу та суми сплаченого ним податку на доходи фізичних осіб в іноземній юрисдикції, оформлених відповідно до ст. 13 Податкового кодексу України.

Отже, якщо за кордоном були сплачені податки, ви маєте подати відповідні довідки до контролюючого органу за місцем реєстрації в Україні, і це буде враховано при обчисленні загальної податкової суми, щоб не було подвійного оподаткування. Такі довідки видаються державним органом країни, де отримується дохід, уповноваженим справляти такий податок. Довідка має бути перекладена українською мовою, а переклад – завірений нотаріально.

Також, між Урядом України та Урядами ряду інших іноземних держав діють міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування. Згідно з п. 3.2 ст. Податкового кодексу України, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Податковим кодексом України, застосовуються правила міжнародного договору. 

З метою застосування міжнародних договорів України про уникнення подвійного оподаткування фізичних осіб України, громадяни, які отримують доходи за межами України, повинні підтвердити статус податкового резидента України.

Хочу зазначити, що у податкових органах ведеться облік виданих довідок - підтвердження статусу податкового резидента України, яку громадяни, які планують працювати за кордоном та сплачувати податки на території України одержують по місцю реєстрації (діють міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування).

Також, отримуємо інформацію від рекрутингових компаній щодо громадян, які отримали послуги по працевлаштуванню за кордоном та з центрів зайнятості. 

Фізична особі бажає надавати в оренду власне приміщення. Скажіть, чи потрібно для цього реєструватися фізичною особою – підприємцем?  

При наданні власного майна в оренду, орендодавець виступає в різних статусах, від яких залежить його оподаткування.

У статті 793 Цивільного Кодексу України викладені дві обов’язкові умови для укладення будь-якого договору оренди нерухомості фізичною особою на території України:

- договір оренди будівлі або її частини, іншої капітальної споруди укладається виключно у письмовій формі. Будь-яка інша форма укладення договору веде до того, що договір визнається недійсним;

- у випадку, коли договір оренди (найму) такої нерухомості укладається на строк більше 3-х років, то його обов’язково повинен завірити нотаріус та внести до спеціального реєстру майна, що перебуває в оренді.

Крім цього, органи місцевого самоврядування щорічно встановлюють мінімальну орендну плату за 1 кв.м нежитлових приміщень. Вона залежить від багатьох факторів, таких, наприклад, як місце розташування цього об’єкта, його фізичний стан, історична цінність та інше. Перед укладенням договору оренди бажано ознайомитися з цими цифрами і встановити орендну плату на рівні не нижче, ніж передбачає цей документ.

Якщо договір оренди власного приміщення укладається фізичною особою - резидентом, то будь-які обмеження, крім обумовлених вище, відсутні. Тобто здавати в оренду можна приміщення будь-якої площі, головне, щоб право власності на це майно було документально підтверджене.

Оподаткування таких доходів у фізичної особи відбуватиметься за ставкою – 18% та військовий збір – 1,5%.

Також передбачено, що податковим агентом, який відповідає за нарахування та сплату податку на доходи фізичних осіб до бюджету є орендар, тобто той, хто виплачує орендну плату такій фізичній особі. Тому орендар нараховує, утримує та перераховує до бюджету ПДФО за рахунок коштів, що виплачуються у вигляді орендної плати, за ставкою 18% та військовий збір – 1,5%. Звичайно ж, це відноситься тільки до тих орендарів, які є юридичними особами або фізичними особами-підприємцями.

Однак, потрібно звернути увагу на те, що така фізична особа (орендодавець) за підсумками року буде зобов’язана подати декларацію про майновий стан і доходи, де вказати суми орендної плати та інших отриманих доходів.

Якщо юридична особа, яка зареєстрована в м.Києві  та володіє мережею продуктових магазинів по Україні планує відкрити на території Львівської області один з магазинів. До якого бюджету потрібно сплачувати ПДФО з заробітної плати найманих працівників?

У відповідності до Податкового Кодексу України суб’єкти господарювання – юридичні особи повинні сплачувати ПДФО до місцевого бюджету за місцем праці найманих працівників. Для зарахування ПДФО до відповідного місцевого бюджету, юридична особа повинна стати на облік  у відповідному контролюючому органі, як платник податків за неосновним місцем обліку.

Для цього платник податків повинен подати до органу ДПС заяву про взяття на облік за неосновним місцем обліку за формою № 17-ОПП. Також взяття на облік  за неосновним місцем обліку здійснюється на підставі повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП. В повідомленні платник податків повинен визначити контролюючий орган, у якому бажає стати на облік за неосновним місцем обліку за місцезнаходженням об’єкта оподаткування.

Отже, ПДФО підлягає сплаті (перерахуванню) до відповідного місцевого бюджету за місцезнаходженням (розташуванням) власних або орендованих приміщень в яких працюють наймані працівники суб’єкта господарювання.

Які фермерські господарства отримують державну допомогу по сплаті єдиного соціального внеску?

Законом України від 26 червня 2004 року № 1877-ІV «Про державну підтримку сільського господарства України», сімейним фермерським господарствам, які зареєстровані платниками єдиного податку четвертої групи передбачена додаткова фінансова підтримка через механізм доплати на користь застрахованих осіб – членів/голови сімейного фермерського господарства єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у сумі:       

0,9 мінімального страхового внеску - перший рік;

0,8 мінімального страхового внеску - другий рік;

0,7 мінімального страхового внеску - третій рік;

0,6 мінімального страхового внеску - четвертий рік;

0,5 мінімального страхового внеску – п’ятий рік;

0,4 мінімального страхового внеску - шостий рік;

0,3 мінімального страхового внеску - сьомий рік;

0,2 мінімального страхового внеску - восьмий рік;

0,1 мінімального страхового внеску – дев’ятий та десятий роки.

Така фінансова підтримка надається за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України, в тому числі за рахунок коштів, які спрямовуються на державну підтримку сільськогосподарських товаровиробників відповідно до Бюджетного кодексу України від 08 липня 2010 року № 2456-VI.

Але варто зазначити, що фінансова підтримка надається сімейному фермерському господарству виключно за умови, що його голова сплачує за себе та за кожного з членів свого фермерського господарства (якщо вони не підлягають страхуванню на інших засадах) ЄВ у сумі, не меншій за:

0,1 мінімального страхового внеску - перший рік;

0,2 мінімального страхового внеску - другий рік;

0,3 мінімального страхового внеску - третій рік;

0,4 мінімального страхового внеску - четвертий рік;

0,5 мінімального страхового внеску – п’ятий рік;

0,6 мінімального страхового внеску - шостий рік;

0,7 мінімального страхового внеску - сьомий рік;

0,8 мінімального страхового внеску - восьмий рік;

0,9 мінімального страхового внеску – дев’ятий та десятий роки.

Порядок надання передбаченої ст. 13.прим. 1 Закону № 1877 фінансової підтримки визначається Кабінетом Міністрів України.